13.07.2026 · 2 хв
Loading...
Шість команд, чотири рівні задач і баг, який знайшли самі учасники.
Є один показник, який я перевіряю після кожного заходу першим, ще до рейтингів і фотозвітів: скільки команд дійшли до фіналу з робочим рішенням, а не з презентацією про те, що могло б вийти.
Тут було шість із шести.
Для дводенного хакатону, де учасники — випускники одинадцятого класу, які до цього переважно не бачили ані симуляцій польоту, ані навчання з підкріпленням, це цифра, у яку я сам не до кінця вірив на старті суботи. Жодна команда не розвалилася, не втратила мотивацію під ранок другого дня й не вийшла на захист із порожніми руками. Це, власне, і є головний результат — усе інше нижче лише уточнює деталі.
Ми зібрали чотири рівні складності — не як сходинки, якими треба підніматися по черзі, а як меню, з якого команда сама обирає, куди вкладати свої дві доби.
Найцікавіше сталося саме з Tier A. Ми очікували, що на нього подивляться, поважно кивнуть і повернуться до зрозумілих задач. Натомість учасники за нього взялися і запропонували підходи, про які ми, чесно кажучи, не здогадувалися. Коли задачу зі статусом «невідомо, чи розв'язна» атакують шістнадцятирічні люди, які ще не знають, що так не роблять, результат виходить непередбачуваним у найкращому сенсі.
Ця команда виграла не швидкістю, а кутом зору.
По-перше, вони реалізували незвичний спосіб BFS-навігації з накладанням карти, повернутої на 45 градусів. Пошук у ширину — алгоритм, який знають усі й ніхто не вважає цікавим; це робочий кінь, а не породистий скакун. Але сітка, повернута під кутом, змінює саме поняття сусідства клітинок, а разом із ним — геометрію знайденого маршруту. Це рішення з категорії тих, що виглядають очевидними рівно після того, як хтось інший їх озвучив.
По-друге — і саме за це вони отримали найбільше в презентаційній частині — вони відмовилися від правила «кінцева точка зафіксована». Тобто переписали умову задачі. Замість апарата, що йде з точки А в точку Б, вони побудували картографа: систему, головна мета якої — якнайшвидше зрозуміти, як влаштований простір навколо. Не дійти, а дізнатися. Це зовсім інша постановка задачі, з іншою функцією винагороди й іншим критерієм успіху, і вона куди ближча до того, чим реально займаються дослідницькі автономні системи: обстеження місцевості, побудова мапи, моніторинг територій, до яких важко дістатися людині.
По-третє, вони єдині, хто дотренував карту Tier B до рівня L8. Це вже суто інженерна витривалість: довести навчання до восьмого рівня складності маневрування — означає багато разів побачити, як усе ламається, і щоразу повернутися до функції винагороди замість того, щоб знизити планку.
Три різні заявки — на алгоритмічну винахідливість, на переосмислення умови й на доведення до результату. Рейтинг тут не викликав суперечок.
Молодики, які втілили справжню геометрію. Це формулювання варте розшифровки. Більшість рішень на таких хакатонах живуть на рівні «підберемо коефіцієнти, поки не полетить» — і це нормальний, робочий шлях. «НСК» пішли іншим: вони будували рух із геометричних міркувань, а не з підбору. Коли розумієш простір, у якому працюєш, тобі потрібно значно менше вдалих випадковостей.
Побічний ефект такого підходу — вони пройшли найбільше ачівок за весь хакатон. Не тому, що ганялися за галочками, а тому, що акуратна геометрична основа дає рішення, яке добре переносить зміну умов: те, що працює через розуміння, а не через підгонку, зазвичай працює і в сусідній задачі теж.
Третю сходинку ми поділили між двома командами, і це був чесний розподіл, а не дипломатія. Обидві дійшли до фіналу з робочими агентами, обидві виходили за межі початкової умови, обидві захищалися впевнено. Розводити їх штучно на третє й четверте місце означало б вигадати різницю, якої в результатах не було.
Одна з команд виявила помилку в нашому власному середовищі: під час зміни режиму апарата на потужноліт на кілька секунд зникала колізія. Тобто в цей проміжок світ переставав бути твердим, і апарат міг спокійно пройти крізь перешкоду.
З точки зору учасника це подарунок: ось тобі вікно, у якому фізика не заперечує. З точки зору організатора — це та сама ситуація, коли твоя старанно зібрана симуляція виявляється трохи менш герметичною, ніж ти вважав два тижні поспіль.
Але важливо інше: щоб знайти таку діру, треба спершу почати не вірити середовищу. Це доросла інженерна звичка — перевіряти не лише своє рішення, а й умови, у яких воно перевіряється. Більшість людей проходять повз такі аномалії, списавши їх на власну помилку. Учасники хакатону не пройшли повз. Баг ми, звісно, записали. Наступного разу колізія триматиметься.
Журі складалося з двох організаторів: Іллі Наконечного та Даниїла Богинського. Оцінювали за сукупністю: працездатність рішення, глибина технічного підходу, вихід за межі поставленої умови й якість фінальної презентації.
Останній критерій виявився важливішим, ніж очікували самі учасники. Вміти пояснити за 5 хвилин, чому твоя функція винагороди влаштована саме так, — це половина інженерної роботи. Друга половина — щоб воно при цьому летіло.
Розбори задач, технічні деталі рішень і анонси наступних наборів публікуємо в телеграм-каналі «Вступник ФМФ».
📩 Питання, співпраця, участь: drlaispace@gmail.com
Зустріч про Design Thinking: як з проблеми народжується продукт.
19.03.2026 · 1 хв
Формат, типові пастки і план підготовки до НМТ з англійської.
08.10.2026 · 9 хв
Дві формули, три кроки й 600 см³. Розбір задачі та тести для практики.
30.09.2026 · 4 хв